21 травня 1:30

Народ на вулиці кричить щось

і дудить у всі дудилки.

Радість!

Звичайно можливо, що то у мене паранойя чи я просто така неталановита… Але це просто вселенська змова якась.

Бо ж у Лінуксі загалом (я маю на увазі моїх знакомих Ubuntu та Kubuntu) немає нічого складного! І для того, щоб працювати у цих системах не обов’язково бути комп’ютерним генієм. Лише принцип роботи та трохи терпіння на лінукс-форумах. І ще навчитись не ображатись, коли обзивають тупоголовим нубом.. Цю систему просто треба налаштувати 1 раз, а далі “воно само”.

Але якраз у тому, що більшість форумних інструкцій розраховані на спеціалістів, тобто простим смертним часто не зрозумілі.. А якщо деякі наважуються задати своє “непрофесійне” питання, то нариваються на шквал емоцій типу “Вас що в гуглі забанили?” Тому так звані ньюби рідко на таке йдуть, а якщо зважуються, то з прелюдією у 5 рядків: я новенький, тиждень копаюся, ногами не бийте тощо.

Та от. Я до того, що “продвинуті” лінуксознавці ніби охороняють священну таємницю- не горять бажанням ділитися із новачками. Бо так вони богоподібні: “Я крутий: у мене лінукс”. А якщо це перестане бути досягненням, то вони втратять свою цінність…

***Хочу зробити зауваження, що особливо таким відношенням хворий український кубунтний форум. І ще - це тільки моє особисте враження.

Є ще подібні спостереження знайомого стосовно спільноти Drupalістів, але то можна пояснити побоюваннями виростити конкурента, що теж зможе створювати сайт, склеївши кілька модулів, і брати за це шалені гроші

Нещодавно в Вконтакті запросили на зустріч групи “Я буду жить“.  Це міні-організація, метою якої є допомога онкохворим діткам.  На саму зустріч підписалися більше сорока осіб, прийшло 7… Як виявилось більшість просто не читали, що це таке, і куди їх запрошують. Та зараз я не про те. Зустрілися ми для того, щоб організувати свято червневим іменинникам (так співпало, що у багатьох дітей день народження саме у червні). Бо ж у їхньому житті зовсім небагато радісних, веселих моментів, а позитивні емоції, відчуття підтримки та й просто здійснення маленьких дитячих мрій додають сил та віри у виздоровлення. Бо ж саме віра відіграє чи не важливішу роль, ніж будь-які препарати… У нас був список бажаних подарунків, досить різноманітних: від ляльки до фотоапарату.

Ми з одногрупником вирішили потрясти наш потік: назбирали на мобільний телефон (один із подарунків) та ще 150 грн. Важливим та досить складним мені здалося вирішити, скільки ми можеш віддати грошей. Бо усі перепитували: по скільки? - Скільки не шкода.  Але ж як вирішити, скільки тобі не шкода? Для себе я обрала таку міру: пам’ятаєте про десятину? 10% від твого заробітку - здається небагато, а в абсолютному вираженні - сума, яка на сьогодні дозволяє придбати щось пристойне. (звичайно, все залежить від величини заробітку))

Як на мене, визначити, скільки ти здатен поділити із людьми, що за різних причин мають потребу у таких коштах, це вже перший крок.

Другий крок - це комусь віддати, а краще, щоб хтось прийшов і забрав От скажіть, мабуть, у кожного є такі речі, котрі можна комусь віддати: від старого светра до магнітофона - і викинути шкода, і потреби нема. Але якби хтось прийшов і забрав…

Тому, мені здається, що організаціям, що збирають благодійні кошти, потрібно приділити увагу саме такій схемі, коли людині, що хоче щось пожертвувати, потрібно докласти мінімум зусиль для цього… Тож на правильному шляху організація “Обыкновенное чудо” : вони пропонують забрати гроші, подарунки.. і відвезти їх у якийсь із дятичих домів Одеси.

Є звичайно й інша позиція: а звідки я буду знати, що ці речі(гроші) потраплять саме тим, кому вони потрібні, а не торговцям на базарі (у карман помічникам, лікарям, організаторам)?

Будь-ласка, на сайті є всі адреси та перелік необхідних речей - дій сам! Це, навіть, краще, бо діти відчувають вашу увагу, а це для них дорожче будь-яких подарунків.

А у ваших містах є подібні організації?

І наостанок я хотіла запитати.. Мабуть, усі бачили банери “Ми хотім, чтоби ти жил”…  бачили сайт на п’яти мовах… бачили короткий номер для платних смсок… бачили бігборд при виїзді з Києва???? Наскільки мені відомо, все коштує, м’яко кажучи, недешево… І все це для збору коштів на операцію. Поясніть мені, як таке може бути? Чи невже є нелюди здатні заробляти кошти маніпулюючи людським горем, найкращими почуттями?

Якщо лінь - двигун прогресу, то я певно дуже прогресивна людина…